проораний
ПРОО́РАНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до проора́ти.
Перше, що вона помітила, наблизившись до ферми, було “Л”, глибоко прооране на стіні, мабуть, багнетом (О. Гончар);
Од Сиваша до бур'янів по білому, ніби вкритому сугою, березі тягнувся широкий, проораний тисячами людських і кінських ніг слід (Ю. Мушкетик);
// проо́рано, безос. пред.
* Образно. “Ніченька ясная, місячно, зоряно – Видно, хоч голки збирай”. – В пісні, А в небі смугу проорано З краю у край (П. Воронько).
Словник української мови (СУМ-20)