проплакувати
ПРОПЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок. ПРОПЛА́КАТИ, а́чу, а́чеш, док.
1. тільки док. Плакати якийсь час.
Допізна дівчина проплакала, і крізь міцний сон не стихало серце боліти (Л. Яновська);
Мотря вибігла з хати, забилась під повітку й там проплакала до ранку (П. Панч);
* Образно. Хмарна ніч проплаче аж до ранку Дощем рясним невтішних сліз... (О. Олесь).
2. що і без прям. дод. Плакати довго і часто.
В пишнім будуарі, обвішанім коврами й дзеркалами та наповненім пахощами, проплакувала [пані Олімпія] дні й ночі (І. Франко).
◇ (1) Пропла́кати о́чі (д) див. випла́кувати.
Словник української мови (СУМ-20)