проревіти
ПРОРЕВІ́ТИ, ПРОРЕВТИ́, ву́, ве́ш; мин. ч. прореві́в, реві́ла, ло і ревла́, ло́, док.
1. Видати рев, ревіння (про тварину).
Протяжно проревла корова;
// Нестямно прокричати, залементувати (про людину).
– Тату! тату! – закричав Івась, висовуючи голову у кімнатні двері. – Га? – проревів Яків (Панас Мирний);
// перен. Видати звуки, що нагадують протяжний крик тварини.
Увечері стрілянина стихла, а натомість містом проревіло кілька автомобілів, у темряві повз будинки просунули великі сліпучі очі якогось таємничого сонячного вола (М. Івченко);
Проревіли назустріч фашистам наші “яструбки” (П. Загребельний);
У порту проревів пароплав, але враз змовк: він сьогодні не вийде за хвилеріз, бо збирається на ніч неабияка буря (М. Хвильовий).
2. Дуже голосно проплакати.
Після такої новини дівчина проревіла цілий день.
Словник української мови (СУМ-20)