просихати
ПРОСИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОСО́ХНУТИ, ПРОСО́ХТИ, хну, хнеш, док.
1. Ставати сухим, позбуватися вологи; просушуватися.
“Створивши світ, подумав Бог Про створення людини, І от узяв та накопав Пудів з чотири глини, .. Зліпив Адама й під тинок Поставив просихати” (В. Самійленко);
Сонце пробилося крізь туман, гріло землю, і вона парувала стиха, тужавіла: дороги просихали, ставало легше іти (Григорій Тютюнник);
Упинились таки сльози в Горпини, щоки просохли, хоч і червоніли, одні вії були мокрі (Панас Мирний);
– Таки встаньте! – ствердив і Матвій Боцюн, в руці якого вже набіло просохло весло (М. Стельмах);
// безос.
Незабаром розтане сніг, вкриються багнюками дороги, не один тиждень чекай, поки просохне (А. Шиян).
2. Випаровуватися (про воду або іншу рідину); висихати.
Вода не просихала, мабуть, під тоненьким пластом чорнозему була така глина, що не пропускала воду (І. Франко);
Чоловік провів рукою, на якій щойно просох піт скотини, по щоках жінки (М. Стельмах);
Росичка, що ледь-ледь зволожила землю, почала просихати (Микола Чернявський).
(1) Не просиха́є хто – хто-небудь постійно п'яний.
– Було б дивно, коли б він не замерз... Не розумію, про що ви? – Насторожився міліціонер. – Про те, що він уже давно не просихав (М. Циба).
Словник української мови (СУМ-20)