простигати
ПРОСТИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОСТИ́ГНУТИ, ПРОСТИ́ГТИ, гну, гнеш, док.
1. Втрачаючи тепло, ставати холоднішим, холодним.
Вітер віє-повіває, Казаночок простигає (Я. Щоголів);
Розпалена за день земля швидко простигала (З. Тулуб);
Кличе мати вечеряти – галушки простигли (П. Чубинський).
2. перен., розм. Заспокоюватися після хвилювання, роздратування.
Він швидко сердився, швидко й одходив й простигав, як звичайно буває з дуже нервовими людьми (І. Нечуй-Левицький);
– Я хочу думати, що ви не простигли ще від вбивства цих фашистських молодчиків і тому такий збуджений (О. Довженко);
// Втрачати колишню силу (про вияв почуттів, завзяття, запал і т. ін.).
Не такого мужа, як Радюк, звуикла Ольга бачить в своїх мріях, її інститутськи мрії про послів і графів давно трохи простигли в звичайному житті, але все-таки вона хотіла буть жінкою чоловіка поважного (І. Нечуй-Левицький);
Перший запал кохання простиг, прийшов тихіший час (Б. Грінченко).
Словник української мови (СУМ-20)