простиня
ПРО́СТИНЯ́, про́стині́, ж., розм., рідко.
Те саме, що простира́ло.
Зосталася сама мати і почала перестилати маленьку постілоньку: перебила подушку, заслала простинею, покрила коцем (Панас Мирний);
Зашаруділа простиня, – зняли, значить, покришку (В. Винниченко);
Укрита простинею, горілиць лежить в постелі Людмила (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)