простиня
ПРО́СТИНЯ́, про́стині́, ж. Те саме, що простира́ло.
Зосталася сама мати і почала перестилати маленьку постілоньку: перебила подушку, заслала простинею, покрила коцем (Мирний, І, 1954, 323);
Укрита простинею, горілиць лежить в постелі Людмила (Головко, І, 1957, 474).
Словник української мови (СУМ-11)