простиратися
ПРОСТИРА́ТИСЯ, а́ється, недок., ПРОСТЕ́РТИСЯ, тре́ться, док.
1. Займати собою який-небудь широкий простір (про море, пустелю, поле і т. ін.).
Перед очима простиралося неоглядне море (С. Журахович);
Попід лісок простерлася широкотрависта сіножать, повна квітів (Н. Кобринська);
Дивно йому – зникло зелене море лісів, перед ним простерлась гола, дика пустиня (П. Колесник).
2. Простягатися, витягатися в якому-небудь напрямку (перев. про руку).
Сотні рук простерлися до блідих уста-башів [цехмістрів], перед якими стоять ремісники, понуривши очі у землю (З. Тулуб).
3. Лягаючи, простягатися, розкидатися де-небудь, на чомусь.
Багаття розводять [троянці], Стравою потім підживлюють сили; простершися в травах, Ласують давнім вином (М. Зеров).
4. рідко. Те саме, що поши́рюватися 3.
– На тихе вінчання жалоба не простирається (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)