просторікування
ПРОСТОРІ́КУВАННЯ, я, с., розм.
Дія за знач. просторі́кувати;
// Багатослівне, часто беззмістовне мовлення.
Ернест заповнив ці кімнати своїм просторікуванням, занечистив попелом із цигарок (І. Франко);
Слухаючи Лобатого, його не зовсім тверезе просторікування, Дьяконов мовби поринав у важку,чадливу [чадну] атмосферу денікінських часів (О. Гончар);
Одні .. схвалювали це починання.., інші вважали школу даремною затією .. Та які б там скептичні просторікування не розходились, школа – майстерня жила (М. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)