просурмити

ПРОСУРМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. просурмля́ть; док., кого, що і без прям. дод.

Док. до сурми́ти¹.

[Покликач (просурмивши багато раз):] Вирок суду [Голоси:] Та цитьте! Дайте слухать! (Леся Українка);

Разом із ор_?ою зорею сурмач-циганчук просурмив табору підйом і хлопці веселим гамором вилетіли із своїх куренів (О. Гончар);

Перелетіли вальдшнепи. Просурмили останні журавлі (М. Рудь);

Сурмач просурмив відбій (С. Добровольський);

– Ти, бач, зазіхнув на честь Ярини Подолянки! – тоненько просурмив пан Хівря (О. Ільченко).

Значення в інших словниках

1. просурмити — просурми́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. просурмити — -млю, -миш; мн. просурмлять; док., перех. і неперех. Док. до сурмити I.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. просурмити — Просурмити, -млю, -миш гл. Протрубить.  Словник української мови Грінченка