просурмити
ПРОСУРМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. просурмля́ть; док., кого, що і без прям. дод.
Док. до сурми́ти¹.
[Покликач (просурмивши багато раз):] Вирок суду [Голоси:] Та цитьте! Дайте слухать! (Леся Українка);
Разом із ор_?ою зорею сурмач-циганчук просурмив табору підйом і хлопці веселим гамором вилетіли із своїх куренів (О. Гончар);
Перелетіли вальдшнепи. Просурмили останні журавлі (М. Рудь);
Сурмач просурмив відбій (С. Добровольський);
– Ти, бач, зазіхнув на честь Ярини Подолянки! – тоненько просурмив пан Хівря (О. Ільченко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- просурмити — просурми́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- просурмити — -млю, -миш; мн. просурмлять; док., перех. і неперех. Док. до сурмити I. Великий тлумачний словник сучасної мови
- просурмити — Просурмити, -млю, -миш гл. Протрубить. Словник української мови Грінченка