просушувати
ПРОСУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОСУШИ́ТИ, сушу́, су́шиш, док., що
Робити що-небудь сухим, позбавляти вологи; висушувати.
Горіхи просушують, видаляють лушпиння, товчуть в мармуровій ступці разом з цукром (з наук.-попул. літ.);
Хома запевняв майора, що канат лежить у нього чин чином у передку. – Допіру оце просушував усе і його просушив... (О. Гончар);
Просушать та обімнуть Марина з Килиною колоєчки(?), а на вечір є в них горщик куті (Панас Мирний);
Кілька [робітників] пішло до кухні, де варилося, щоб біля теплої печі ліпше просушити онучі (Н. Кобринська);
Збирати цибулю треба, коли листя зовсім засохне, просушити в полі, а в дощову погоду – під навісом (з наук. літ.);
// Провітрюванням позбавляти плісняви.
На дворі, якось опівдні, Заможний чоловік насипав на рядні Чимало Перлів просушити, Бо в скрині почали жовтіти (Л. Глібов);
Щоб позбутися плісені у погребі, його слід просушити, а потім обмазати розчином вапна (з газ.);
// Випаровувати (воду, вологу).
Зранку було ще холодно, але, скоро сонце обігріло трохи повітря і просушило росу, ми, діти, зібралися до забави (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)