просякати
ПРОСЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОСЯ́КНУТИ, ПРОСЯ́КТИ, кну, кнеш, док.
1. без прям. дод., перев. крізь що. Поступово проникаючи крізь що-небудь, витікати, виділятися краплями або тонким струменем (про рідину).
Здавалось, дерев'яна гребля вигнулась під великим тиском води. А вода просякала крізь невеличкі щілини, рвалась на волю, на простори річкові (М. Томчаній);
– Возьми [візьми], Іванку, пужално або ліпше істик та збий мене так, аж аби кров просякла крізь сорочку! (Л. Мартович);
// Проникаючи крізь якісь отвори, щілини і т. ін., потрапляти, попадати куди-небудь.
Вітер просякав у невидимі щілини (Я. Гримайло);
Яскраві промені прожектора ледве просякали крізь густі гіллячки кущів (Ю. Смолич);
Просякнув [туман] крізь мережу віття на землю, а звідти вже лавиною покотився в доли і дебри [нетрі] (В. Гжицький).
2. без прям. дод., чим. Наскрізь насичувати, просочувати чим-небудь.
Магма просякає гірські породи; – О, вода моя так сильна, Що усякого просякне.. – Вп'ється нею він наскрізь! (І. Франко);
* Образно. Як осіння мжа в поході – жіночі сльози! Холодять серце, нудою просякають душу, роблять життя нестерпним, а свт огидним! (Н. Королева).
3. без прям. дод., чим. Наскрізь насичуватися, сповнюватися, просочуватися чим-небудь.
Їжачка роздавило.. Він лежить при дорозі.. Кров'ю й пилом просякнув скрізь розкиданий брук... (В. Сосюра);
Застарілий сморід тютюнового диму застоявся так міцно, що не вивітрювався, певне, ніколи. Ним уже назавжди просякли, здається, зелені гардини над дверима та вікном, зелене сукно на столі (В. Козаченко);
* Образно. День просякав спекою, блакить також набрякла спекою (Є. Гуцало);
Небо остаточно зблідло, усе враз просякло світлом (Н. Королева);
Не знав [Никанор] навіть міри своєму темному, глухому болеві, – просяк ним, як гірким потом (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)