просяяти
ПРОСЯ́ЯТИ, я́ю, я́єш, док.
1. Засяяти, пройшовши крізь туман, морок і т. ін. (про світло, промені).
Сонце просяяло крізь хмари;
// Освітитися променями світла.
Пройшла гроза, і небо знову просяяло;
* Образно. Вогнем, жагою, пориванням Вона [М. Заньковецька] серця палила всім .. Минулося... Невже минулось, Просяяло і відцвіло? Ні! У безсмертя обернулось Те, що безсмертям і було (М. Рильський).
2. перен. Набрати радісного, веселого, привітного виразу (про людину, її обличчя, очі).
Андрій просяяв, і губи в його почали розсуватися в широченну осмішку [усмішку] (С. Васильченко);
Калакірові наче з грудей жорновий камінь зсунувся. Він просяяв. – Тоді я був би тобі Святославе Ігоревичу, союзником чесним і вірним (Б. Лепкий);
Прочитавши складене Бармашем зведення, Славко просяяв усім обличчям, і очі його радісно заблищали (В. Козаченко);
// Виявитися у виразі обличчя, очей (про почуття, настрій).
В очах просяяла радість.
3. Сяяти якийсь час.
Сонце просяяло весь день.
Словник української мови (СУМ-20)