просівати
ПРОСІВА́ТИ, а́ю, а́єш і ПРОСІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОСІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., що
1. Пропускаючи що-небудь через сито, решето і т. ін. або трясучи на вилах, очищати від домішок.
– В нашій економії ніколи муку не просівають: мужик не скотина – все поїсть (М. Стельмах);
Бере рибак трійчата-вила, Траву на вилах просіва, Бо з черепашками ж трава. Просіявши її до краю, Сушить на сонці розстеляє (І. Нехода);
Мука не біла, жовто-руда, – грубе мелево. Його не дуже просіюватимуть. Марійка пустить на підситок (Б. Харчук);
* У порівн. Обережно, ніби просіваючи золотий пісок, відбирав він матеріал [для книги] (В. Собко);
* Образно. * У порівн. На плечі сідав дощ. Надокучливий, як мошкара. Небо розвішало дірявий цідилок, а він просіював і просіював літній сум... (Є. Гуцало);
// перен. Відділяти основне, потрібне від зайвого.
Людський мозок безперервно просіює, доскіпливо фільтрує інформацію (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Може, ці люди й мають якусь ерудицію, але голови їхні – це решета, крізь які історія просіває разом з половою й справжню пшеницю (М. Івченко).
2. тільки док., також без дод. Сіяти якийсь час.
Просіяти цілий день.
Словник української мови (СУМ-20)