просіка
ПРОСІ́КА, и, ж.
Очищена від дерев смуга землі в лісі, яка є межею ділянки, дорогою і т. ін.
На просіках свіжа брость росла (І. Франко);
Хруснули гілки, але, здавалось, зашумів весь ліс, зашипотіли стовбури, вдарив світ, в очах промайнула кортина якоїсь довгої, рівної просіки (В. Винниченко);
Недалеко були й бутини, до них найлегше й найпростіше було добратися через просіку пішки (С. Скляренко);
Його разом з групою солдатів послали до Утицького лісу рубати просіку (П. Кочура);
* У порівн. Село Моринці – це по суті.. сад, серед якого вулиці прорізуються, мов просіки (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)