просіка
ПРОСІ́КА, и, ж. Очищена від дерев смуга землі в лісі, яка є межею ділянки, дорогою і т. ін.
На просіках свіжа брость росла (Фр., XI, 1952, 245);
Його разом з групою солдатів послали до Утицького лісу рубати просіку (Кочура, Зол. грамота, 1960, 373);
*У порівн. Село Моринці — це по суті.. сад, серед якого вулиці прорізуються, мов просіки (Вол., Самоцвіти, 1952, 122).
Словник української мови (СУМ-11)