протока
ПРОТО́КА, и, ж.
1. Рукав річки; річка або струмок, що з'єднує дві водойми.
Внизу котив Дніпро свої хвилі, розпадаючись на кілька проток (З. Тулуб);
Ні церкви, яку колись добре видно було здалека, ще з київської міської пристані, ні дерев'яних будиночків, у яких текло тепле міщанське буття, ні двох слобідок, розділених Русанівською протокою, не було тепер і сліду (Б. Антоненко-Давидович);
Всі озерця і ставки сполучалися між собою протоками (Ю. Смолич);
Професор вже був навіть там, де вони оце їдуть, і ще й занадто далі, – аж на Чукотці, біля самісінької Аляски, над Берінговою протокою (І. Багряний);
* Образно. В протоках вулиць клекіт сурми чути, В протоках вулиць чути дзвін підків (Л. Первомайський).
2. Вузька смуга води між двома ділянками суходолу, яка сполучає два моря, два океани або море з океаном.
Хвилі.. оббризкують камінь, Де у протоці тісній проривається море шалене (М. Зеров);
Ми пустилися з попутним штормом у вузьку протоку, залишаючи за собою оскаженілий океан (Ю. Яновський);
Чорне море зв'язане протоками з Середземним морем (з навч. літ.).
3. Вузька порожнина, канал у живому організмі.
Хоч печінка та підшлункова залоза мають вивідні протоки, вони є залозами з внутрішньою секрецією (з наук. літ.);
Жовчні протоки.
Словник української мови (СУМ-20)