прошений
ПРО́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до проси́ти.
Чурек і сакля – все твоє; Воно не прошене, не дане (Т. Шевченко);
// про́шено, безос. пред.
– Я ж прийшла в гості, і мене прошено “зостатись, посидіти” (Леся Українка).
2. у знач. прикм., розм. Якого доводиться довго просити зробити що-небудь, запрошувати кудись.
– Сніг затримаєм щитами... Їдь, Михайлику, із нами! – Я ж не прошений-таки, Спритно виліз на санки (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)