прудкий
ПРУДКИ́Й, а́, е́.
1. Який має велику швидкість, прискорений темп (про рух, дію і т. ін.); стрімкий.
– Ой, ступай, ступай, гнідий коню, Прудкою ступою (з народної пісні);
Від прудкої ходи Остапові зробилося душно (М. Коцюбинський);
Його повів геройства клич принадний, Берло і меч, і біг прудкий коліс (М. Зеров);
Коні задоволено пирхають, клацають упряжжю і копитами; .. дме ледве помітний вітер від пружної їзди (В. Винниченко);
Прудкий танок;
// Який здійснюється швидко, раптово.
Зашморг ухопив його за шию, і вояк другим прудким рухом затягнув вузол (І. Франко);
Вже над лугами [каченята]. Але і там, у прудкім віражі, йшли у парі, рядком (О. Гончар);
// Який дуже швидко рухається, переміщується, летить, тече і т. ін. у просторі.
Прудка ріка береги розмиває (прислів'я);
Я дивилась на ті бездимні села італьянські [італійські].., – і слово “чужина” бриніло в думці за кожним стуком поїзда прудкого (Леся Українка);
Візьмеш і коней дванадцять баских, Чистих арабських, як стріли, прудких (А. Кримський);
– Мірто! – кричав хриплим голосом. Але прудкий вітер підхоплював слова й розбивав їх тут, зразу ж (М. Івченко);
Вже срібляться зграйки стругів у прудкій студеній воді (О. Ільченко);
Око Рубана приковує прудкий вогник і димок, що швидко пересувається до млина (А. Шиян);
// Належний тому, хто швидко бігає, літає.
– Добре вам бігати, коли в вас ноги проворні та прудкі (І. Нечуй-Левицький);
Перелітала [пташина] найвищії гори, – Мала крильцята прудкі (Леся Українка);
Гришка тихо, як цуценя, заскавчав під ударом нагайки, .. й наосліп, на всю силу своїх прудких ніг, побіг попід тинами додому (Г. Косинка);
Виручили його на цей раз прудкі ноги. Втік (І. Цюпа);
* Образно. – Погані вісті мають прудкі ноги (М. Чабанівський);
// перен. Який виникає раптово, відразу.
Прудкі несподівані радощі такеньки усіх обхопили, що у голові закрутилося (Марко Вовчок);
// перен. Який швидко поширюється, розповсюджується, далеко сягає.
Мого прудкого слова Не затримає темниця, Полетить воно по світі, Наче тая віща птиця (Леся Українка).
2. розм. Який відзначається швидкими, вправними, зграбними рухами (про людей і тварин); меткий, проворний.
А що то за дівка була! Білявенька, моторненька, швидка, прудка (Г. Квітка-Основ'яненко);
Нехай тілько нападе [гадюка]! А коли не одіб'ємось, то невже не втечемо? Невже вона така прудка?.. (Панас Мирний);
Килигея вже ждали кілька місцевих жителів: похмурі рибалки в зюйдвестках та гарячковитий фронтовик на дерев'янці, жвавий, прудкий, – хвилини не міг встояти на місці (О. Гончар);
Почала [чайка] літати вище, падала до води далі від катера, а над матросами кружляла вгорі, прудка і недосяжна (В. Кучер);
Рипіли сани, форкали і бряжчали збруєю прудкі, веселі коні (Василь Шевчук);
// також до чого, на що. Спритний, здібний до чогось.
Любив [пан Мигуцький], коли був хлоп здоровий, Прудкий до праці і розмови, До танців, сміхів і пісень (І. Франко);
Я завсіди був прудкий на всяку постанову та й не гаявся ніколи виконати її (Л. Мартович);
Меткий, прудкий і на пригоди ласий, Ще юнаком він кинув батьків двір (М. Зеров);
Командує цим полком прудкий та грізний таджик-академік Самієв (О. Гончар);
// Належний кому-небудь меткому, проворному, спритному.
Отаман .. скоса глянув на дрібненького Корчаку з прудкими злодійськими очима (І. Нечуй-Левицький);
У телеграфістів швидкі руки. Такі самі .. прудкі руки на телефонній станції (О. Довженко);
* Образно. – До чого ж народ тепер до знання велику потугу має! До всього прудка думка доходить (О. Копиленко);
// перев. несхвально. Схильний до поспіху, нетерплячий.
– Не дуже!.. не скачи так! Ач, який прудкий! давай лиш гроші (Панас Мирний);
[Голос єфрейтора:] Відчиняй!.. [Паша:] Стривай, який прудкий. Дай одягнутись! (Л. Дмитерко).
Словник української мови (СУМ-20)