пручання

ПРУЧА́ННЯ, я, с.

Дія за знач. пруча́тися.

Стражник з жахом пручався, одбивався, а пручання се запалювало людям очі диким, лютим гнівом (В. Винниченко);

– Те, що Русевич мовчить, те, що він одійшов від заводських справ, не подобається мені ще більше, ніж його крик і пручання (Ю. Шовкопляс);

Білою парою вийшов дух з метальового [металевого] тіла, з сичанням заклякли швенделі в останнім пручанні та помалу захололи казани (В. Підмогильний).

Значення в інших словниках

1. пручання — пруча́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. пручання — -я, с. Дія за знач. пручатися.  Великий тлумачний словник сучасної мови