пручатися
ПРУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. Чинити опір кому-небудь, відбивати чийсь напад, роблячи різкі рухи ногами, руками, всім тілом.
[Кассандра:] Пустіть мене! (Несамовито пручається далі одкидається назад, знесилена боротьбою і розбита жахом) (Леся Українка);
Кошеня нявчить, пручається, відмахується лапками (В. Винниченко);
Вона пручається, плаче, але поліцаї так цупко тримають за руки, що опиратися більше немає сил (А. Хижняк);
Двері розчинилися навстіж, і Микола Максимович втягнув за комір Мечика, який щосили пручався (О. Донченко);
Корови пручалися, нізащо не хотіли йти на волю з тепла (І. Муратов);
// Лежачи, робити безладні рухи, звиватися в корчах; корчитися, борсатися.
Почав [пан] її словами картати, а дитиночка на руках так і пручається – кричить (Марко Вовчок);
Звернулося [дитя] і впало .. Б'є ніжками, дуже пручається і поволеньки синіє (В. Стефаник);
// перен. Чинити опір, не піддаватися силі кого-, чого-небудь (про неживі предмети).
Брав [вітер] невидимими руками високого журавля і гнув його аж до землі. Журавель пручався, сердито й болісно рипів дерев'яними зубами й не хотів коритися зухвалому вітрові (Г. Епік);
В глибині парку зараз тиша, в повітрі там чується волога, а тут все горить, шумить, пручається гіллям (О. Гончар).
2. перен. Протидіяти чиїй-небудь волі, чиїмсь бажанням і т. ін.; не підкорятися.
Як її одягали, як постригали по хлоп'ячій [по-хлоп'ячому], вона не пручалася, нічого не казала, тільки що плакала (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Чого ж мені тепер супротив своєї долі пручатися? (П. Куліш);
– Це твоя кімната. Перевозь і родину, – мовила Груня. – І не пручайся. Так ми з бабусею вирішили (Яків Баш);
Духовна консисторія поклала на всю родину специфічне й незмиване тавро єпархіальної моралі. Дочка підсвідомо пручалася, але тавра не уникла (Іван Ле);
* Образно. Весна довго пручалася і перемогла. Зацвіли дерева, як і завжди (У. Самчук);
// Борючись з яким-небудь почуттям, станом і т. ін., не давати йому оволодіти собою.
Не пручався [Гнат] від того нового чуття, він залюбки, охоче віддавався йому (М. Коцюбинський);
Як Василь не пручався, не огинався, як не хмурився – а й він розреготався божевільній веселості товариша (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)