пручнутися
ПРУЧНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. розм. Однокр. до пруча́тися.
Мельник пручнувся, звільнив одну руку, хотів підвестися (Г. Епік);
Шолоха опекло від ніг до голови палаючим вогнем. Він пручнувся усім своїм дужим тілом (А. Хорунжий);
* Образно. Підвівсь [партизан] на стременах .. – Встава-ай! – пручнувся крик його, залунав по лісі (А. Головко).
2. діал. Кинутися, метнутися.
Пручнувся тікать, він за мною (Сл. Б. Грінченка);
Степан ппучнувся й притулився до стіни, ладний злитися з нею і зникнути геть (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)