прямцем
ПРЯМЦЕ́М, присл., розм.
1. Навпростець, напрямки.
За руки взялися [Еней і Сивилла], Прямцем до пекла поплелися (І. Котляревський);
Постояли трохи і пішли – прямцем поміж руїни (В. Барка);
У шапці білій та пухнастій іде з усміхненим лицем сам Дід Мороз, немов у казці, по нашій вулиці прямцем (Н. Забіла).
2. Рівно, прямо, випроставшись.
Не втерпів [Антосьо], щоб не порадуватись: став прямцем і почав підскакувать (А. Свидницький).
Словник української мови (СУМ-20)