псина
ПСИ́НА, и, ж., розм.
1. Те саме, що соба́ка.
Ну цить же, собако, цить!.. Ну, стій же спокійно, не шамочись, поки скинуть з тебе ланцюг... а тепер гайда. Куди ж ти, куди? Ха-ха! От дурна псина (М. Коцюбинський);
Худюча, довга, як драбина, псина заливалась дрібно та дзвінко (Ю. Збанацький).
2. Запах собаки, собачої шерсті.
З-під лави йде важкий дух псини (П. Панч);
Настя поривчасто пригорнула її [вівчарку] і, беззвучно ридаючи, припала до вогкої кудлатої шерсті, що пахла псиною і полином (З. Тулуб);
Коли Сергій переступив поріг, на нього війнуло псиною від недавно вичинених собачих шкур (Григорій Тютюнник).
3. Собаче м'ясо.
Словник української мови (СУМ-20)