пугач
ПУГА́Ч, а́, ч.
Іграшковий пістолет, що стріляє пробками або пістонами, а також іронічна назва пістолета, револьвера.
Хлопці поквапливо роздягалися. Хто зовсім голий, хто в трусах, хто в сорочці й штанях, але всі з гвинтівками і пугачами кинулись за Віктором (П. Автомонов);
Він [Павленко] для більшого фурору діставдесь “пугача” й коробку пістонів. Покладені коло лаштунків пістони дожидали (Б. Антоненко-Давидович).
ПУ́ГАЧ, а, ч.
Хижий нічний птах ряду совоподібних, який живиться дрібними гризунами.
Не показуй пугачеві дзеркала, бо він і сам знає, що гарний (прислів'я);
Кругом по гаю щебечуть солов'ї, аж луна розлягається; деколи й пугач скаже своє смутне “пугу!” (П. Куліш);
Тихо! Сумно! Тільки часом В пущі пугач закричить (Л. Боровиковський);
В кущах, що темними купинками підступали до стежки, застогнав пугач... (М. Олійник);
– Ще не одросла [чуприна], – смикав за кінчик свого куцого оселедця Бреус. – Я ж недавно в війську. – Недавно... З пугача не буде павича (С. Добровольський);
* Образно. “А що, як?..” – пугачем дзьобнула мозок чорна думка й крилами залопотіла тривожно в грудях (Б. Антоненко-Давидович);
* У порівн. [Баба:] От виє та стогне... аж сумно сидіти... [Ликера:] Мов пугач у комині (М. Старицький);
* Образно. * У порівн. Сеїд схопив ключі, вийшов .. і крикнув пугачем (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)