пустошити
ПУСТО́ШИТИ, шу, шиш, недок., кого, що, рідко.
Те саме, що спусто́шувати 1, 2.
Зоня і Юзя цілими ранками то ходили по луках.., то пустошили рожеві й жасминові кущики в садку (Леся Українка);
– Ми не пустошити землю лівійську сюди заблукали І не збираємось чорним грабунком човни навантажить (М. Зеров);
І кажуть наші ватажки: “Що ж це ми тут сидимо, а наш рідний край пустошать татари (Г. Хоткевич);
– Шість літ томила мене ненависть, хоч той чоловік нічого не зробив мені... Але інших кривдив... інших нищив, пустошив... (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)