путати
ПУ́ТАТИ, аю, аєш, недок., кого, що.
1. Стягувати путами (у 1 знач.) передні ноги коня або іншої тварини.
Не путаючи, пускає [Дмитро] коні в гущавінь, а сам лягає під дубом (М. Стельмах);
– Одних [тварин] він путає за ноги, іншим накладає ярма на шию, ще іншим нав'язує тяжкі тягарі на хребет (І. Франко).
2. розм., рідко. Те саме, що плу́тати 1–7.
Металися [Марусяк з Бідочуковим] зі сторони в сторону, лізли в непроходимі зарослі, путали сліди, шукали якої ями... (Г. Хоткевич);
– Коли раз освободжуся [звільнюся] від усього того, що пригнітало і путало мене тут, тоді стане для мене кождий день – днем празничним (О. Кобилянська);
Побіг [Карпо Петрович] підтюпцем до дитини, а шашка йому заважала, била та путала ноги (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)