пуховик
ПУХОВИ́К, а́, ч.
1. Перина, набита пухом (у 1 знач.).
Хто в світі не знавав Напасти [напасті]? Якби знаття, де впасти – То б пуховик послав (Л. Боровиковський);
В чистій світлиці на високих пуховиках солодко спала Мірта, закинувши пухку рожеву руку за голову (М. Івченко);
Матрац на ліжку видався йому після верстата царським пуховиком (В. Підмогильний);
Недарма кажуть: чесному та бідному й колючка терпиться, а багатому та злодіяці й пуховики боки мнуть (Григорій Тютюнник);
Кіндрат з обмороженими вухами, з розпухлими пальцями на обох ногах лежав на м'якому пуховику в батьківській хаті (А. Іщук).
2. Тепла зимова куртка, підкладка якої зроблена з пуху (у 2 знач.).
Словник української мови (СУМ-20)