пуць
ПУЦЬ, виг., розм.
Уживається як присудок за знач. пу́цьнути.
Антін оглядається і несподівано пуць у траву! та й присів (І. Нечуй-Левицький);
Пило біля ставка дурне Вороненя .. Дивлюсь – воно угору полетіло Да й пуць на шию барану (Є. Гребінка);
[Марина:] Вчора прийшов [Лаврін], я пуць йому в ноги: і сякий, і такий, і довічно за тебе Бога молитиму, відкаснись від мене, бо загину!.. (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)