пуцьвірінок
ПУ́ЦЬВІРІНОК, нка, ч., діал.
1. Безпере пташеня.
Вона драла по гніздах пуцьвірінків (О. Стороженко);
Схопивши черв'яка, зникала [пташка] з ним десь у хащі, де в затишному кубельці чекали жовтопухі пуцьвірінки (О. Донченко).
2. Маленька дитина.
– О, пуцьвірінку Купидоне! Любуйся, як Дидона стогне... Щоб ти маленьким був пропав! (І. Котляревський);
– Не встигла я на якусь часинку одвернутися до куми, а він почав з дітьми пиріжки з квасолею ліпити. Не вміє ж, ледачий макогон, а взявся, щоб потішити своїх пуцьвірінків (М. Стельмах);
Праворуч срібної криниці знову несподівано виринув Андрійко. – Чи бачиш, пуцьвірінок, – з пошаною промовив Марко. – Перестребнув-таки, – Додав Остап (В. Підмогильний);
* Образно. І раптом – ця усмішка мадонни, що могла б приборкати й бувалого в бувальцях лева-зальотника, а не такого пуцьверінка в цих справах, як я (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)