пушити
ПУШИ́ТИ, пушу́, пу́шиш, недок., кого, що.
1. Робити пухнастим, пухким;
// Вкривати що-небудь (про сніг, іній).
Вкриває [сніг] діл, дерева пушить, дахи будівель устеля (І. Гончаренко).
2. Легкими ударами розворушувати що-небудь, робити м'яким, пухким, пишним; збивати.
Він вибрав собі бажану постіль і почав пушити (Олесь Досвітній);
// Розпушувати (ґрунт).
Не можна було без кінця пушити суху землю, яка перетворювалась на гарячий порох (О. Донченко).
3. заст., розм. Робити пухким, повним (людину).
Покойові кажуть, що Марину панське око пушить, бо чогось на неї дуже пан задивляється (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)