пушок
ПУШО́К, ч.
1. род. шку́. Зменш.-пестл. до пух 1–3.
Тепер він бачив усі її рухи, .. всю її постать, малу, м'якеньку, наче курчатко з жовтим пушком (М. Коцюбинський);
З-під воріт .. вилізла стара гуска, а за нею викотились маленькі гусенята в темно-жовтуватому пушку (А. Шиян);
Кашлянув Петро в кулак, пушок погладив на верхній губі, береться за двері (А. Тесленко);
Студентик був, дійсно, молоденький, гарненький, як паночка. Рожевий, з дуже червоними, пухкими устами та синіми очима. На верхній губі – золотий, ніжний пушок (В. Винниченко);
Очима він зупинився на її маленькому вушкові з ледь помітним блискучим пушком (С. Чорнобривець);
Дивилась на ясні оченята дитинки, на темний пушок волоссячка, що пробивався на голівці... (Н. Королева);
Наливаються снагою м'язи Ісідора, над губою з'являється чорний пушок, а в голосі низькі, вобьові обертони (О. Бердник);
Як молодим пушком зазеленіє липа, До тебе, лагідний нащадку Арістіппа, До тебе я з'явлюсь, у твій славетний дім (М. Зеров);
Летів з осокорів білий пушок (П. Дорошко);
* У порівн. Весельцем погрібався [Харон], По Стиксові, як стрілка, мчався, Був човен легкий, як пушок (І. Котляревський);
Сніг пушком по слободі (П. Воронько).
2. род. шка́. Жмуток м'яких, пухнастих волокон, яким пудрять, пудряться.
Найперше ухопила [Екбаль] пушок з пудрою і швидко-швидко забілила носа (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)