півтора
ПІВТОРА́, ч. і с., ПІВТОРИ́, ж., числ. кільк.
Кількість із однієї з половиною одиниці.
Мати її вмерла років уже з півтора, батько був каліка (Б. Грінченко);
Вона робила найтяжчу роботу, спочатку жіночу, а після смерті Карпа й чоловічу. На доброму житі нажинала півтори копи (М. Стельмах);
У серпні коротшає день, ніч стає довшою майже на півтори-дві години (з газ.).
◇ (1) Півтора́ лю́дсько́го, зі сл. сказати, наговорити і т. ін. – що-небудь нерозумне; дурниця.
Що скаже, то півтора людського (Номис);
Наговорив [Зінько] сім мішків гречаної вовни, а все півтора людського, що й купи не держиться! (Б. Грінченко);
(2) Півтори́ калі́ки кого і без дод., ірон. – дуже мало.
– Через десять хвилин дзвінок, а дітей – самі бачите, – півтори каліки (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)