підв'язувати
ПІДВ'Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДВ'ЯЗА́ТИ, в'яжу́, в'я́жеш, док., що.
1. Прикріплювати, прив'язувати що-небудь до чогось, позбавляючи можливості обвисати, хилитися, падати і т. ін.
Між рейками, через кожні 25 –30 см, рівнобіжно до поверхні землі натягують шпагат, до якого підв'язують рослини (з наук. літ.);
Замфір ходить поміж кущами, де тичку очеретяну поправить, де лист зайвий оскубе, де лозину підв'яже (М. Коцюбинський);
// Закріплювати нерухомо що-небудь, зав'язуючи.
Еней, молитву прочитавши І шапку цупко підв'язавши, В лісную [лісову] гущу і пішов (І. Котляревський);
Чоловік віз мішки від вітряка, та вісь йому уломилась. Чоловік той хоче, щоб підв'язати як-небудь, так шкапа не стоїть (Г. Квітка-Основ'яненко);
Милиці неприродно-високо піднімали їй плечі, і вона була схожа на птаха, якому туго підв'язали крила (С. Журахович);
// у сполуч. зі сл. хвіст. Зав'язувати у коня вузлом хвіст, щоб не метлявся.
Хвости в дорогу коням підв'язати, Взять батога, востаннє закурить, – І: но, малі! (М. Рильський).
2. Обв'язувати, обмотувати чим-небудь щось.
Юля повернулася назад весела і чиста. Волосся на голові підв'язала хустинкою (Григорій Тютюнник);
На хвилину колони спинились під горою; солдати тісніше підв'язали пояси, передихнули (С. Васильченко);
Довгу, до колін, сорочку підв'язав [Антін] мотузкою (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)