піддашшя
ПІДДА́ШШЯ, я, с.
1. Покрівля на стовпах або інших опорах для захисту від сонця, негоди і т. ін.; навіс.
На піддашшю корчми, підпертому шістьма голими дерев'яними стовпами, ходив Абрамко з люлькою в зубах (Н. Кобринська);
Там, за будинком, на широкому подвір'ї перед піддашшям стояли запряжені коні (І. Багряний);
Морозець ледь пощипував за щоки. З коминів вився пахучий димок, не йшов стовпом угору, а ліниво слався по піддашшю (Ю. Збанацький);
* Образно. Снопи вусатої пшениці заворушились, застрибали, покривши хуру жовтим покучерявленим піддашшям (М. Стельмах).
2. Крита прибудова з площадкою та східцями, ґанок біля входу в будинок.
З обох країв села й через вигін валила молодь. Загупали на піддашші чобітьми і з шумом увалились у хату (А. Головко);
Уляна сиділа на піддашші і вилущувала квасолю в череп'яну миску (Григорій Тютюнник).
3. Виступ, карниз якої-небудь покрівлі.
Дзюрчали десятки фонтанів, лящали та щебетали всілякі птахи у клітках попід піддашшям (М. Коцюбинський);
На окрему увагу заслуговують дзвіниці .. – від найпростіших типів до складних форм з широкими піддашшями і пірамідальними перекриттями (з наук. літ.).
4. діал. Горище.
У тім самім домі, де мешкала учителька Марія, була на піддашші маленька незамешкана комірочка, в котрій Тарас помістився з сестрами (С. Ковалів).
Словник української мови (СУМ-20)