піддашок
ПІДДА́ШОК, шка, ч.
Те саме, що підда́шшя 1–3.
Перший [будинок] був оточений кругом піддашком з високими кам'яними стовпами, вицяцькованими всякими штучними візерунками (Панас Мирний);
Хати Лівобережної України .. мали рублені або глинобитні стіни, різьблені віконні лиштви, піддашки на стовпчиках або кронштейнах, стріхи (з наук.-попул. літ.);
Василь пішов попрощатися з Орисею. Зустрілися вони на піддашку, біля вікон, що виходили на подвір'я (П. Автомонов);
Троє східців вели на відкритий ґанок з піддашком від причілка до причілка (С. Скляренко);
* У порівн. Закушує молодиця [хліб] огірком і не зводить стомлених, задуманих очей з двох поставлених піддашком снопів, під якими раз у раз подає упертий голос немовля (М. Стельмах);
// у сполуч. зі сл. рука, долоня. Положення руки над очима, якою прикриваються від сонця, яскравого світла і т. ін.
Вона скинула піддашком до очей долоню і пильно роздивлялася на них [бійців] якусь мить (В. Кучер);
Яскраве світло падає на сторінки [книжки], і Огей долонею робить піддашок над очима (Олесь Досвітній).
Словник української мови (СУМ-20)