підкурювати
ПІДКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДКУРИ́ТИ, курю́, ку́риш, док., кого, що.
1. Обдавати димом, зменшуючи життєдіяльність бджіл, комах і т. ін. або виганяючи їх звідкись.
Піт зовсім залив його лице, річкою стікав по бороді, капав з носа. А дід одно бігає, носе [носить] вулики, підкурює їх, вощить та збирає рої (Панас Мирний);
Гордій давно вже марив добути меду і ось цього разу, набравши сірників, а хлопцям звелівши принести губки, зважився підкурити бджіл (Б. Грінченко);
В таборі зароїлося від людей, мов від бджіл у вулику, коли їх підкурити (О. Маковей);
// Обдавати димом (про дії знахаря).
Тут вже й знахурка поспіла. І що то, чого не робить, чого не діє: і підкурює, і шепче, і вмива (Г. Квітка-Основ'яненко);
Не покличе до свого терема княгиня ворожбитів і волхвів, щоб пристріт відігнали, волос смалили та підкурювали Малушу (Б. Лепкий);
Вживають [у народі] траву чебрецю для обкурювання приміщень, наприклад, корівників, після отелу корів, для обкурювання молочних горшків, підкурюють ним також наляканих дітей (з наук. літ.);
– Уже ж або обпоїла, або підкурила чимсь. А тільки він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дніпрова Чайка).
2. Обробляти хутро підпалюванням для надання йому певного кольору, відтінку;
// Робити жовтавим, рудуватим від довгого куріння тютюну, цигарок.
Підкурювати вуса.
◇ (1) Підку́рювати / підкури́ти ла́даном кого – надмірно вихваляючи, підлещуватися до кого-небудь.
– Я його [Романа] зненавиділа. Годі вже йому підкурювати мене ладаном (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)