підлий
ПІ́ДЛИЙ, а, е.
1. Який викликає осуд.
Підле вбивство парламентерів викликало гнів, хвилю обурення серед наших військ (О. Гончар);
Роксолана ненавиділа ту силу і саме себе за те, що дає притулок у своїй душі почуттям низьким і підлим (П. Загребельний);
// Схильний до негідного вчинку, здатний на такий вчинок.
Начальником поліції він став з першого ж дня фашистської навали і з першого ж дня почав наганяти жах на весь район. Від руки цього підлого виконавця фашистських наказів загинули десятки людей (О. Довженко);
О, ці підлі боягузи не сміють виступити одверто, ці раби на мають одваги вхопити руками батіг, що лупить їх (В. Винниченко);
// у знач. ім. пі́длий, лого, ч., зневажл. Той, хто своїми вчинками викликає осуд.
Мухи сідають на ранах, Пчоли [бджоли] на квітках пахучих; Добрий все бачить лиш добре, Підлий лиш підле у других (І. Франко);
// Уживається як лайливе слово.
– А хто своїх бісових вилупків натравляв кидатись груддям? Скалічити ж дитину можна: печінки одбити, око вибити... Підлі, не знаєте? (Панас Мирний);
// у знач. ім. пі́дле, лого, с. Те, що викликає осуд, негативне ставлення.
Одійде в морок підле і лукаве, Холуйство у минувшину спливе, І той ніколи не доскочить слави, Хто задля неї на землі живе (В. Симоненко).
2. розм. Дуже поганий; препоганий.
Взагалі – переживаємо підлі часи. Суспільність забита, залякана, втомлена (М. Коцюбинський);
[Професор:] Надзвичайно підла погода. Вдень було ясно, а тепер дощ і сніг (І. Кочерга);
Вбраний був у підлу одіж. В старий гранатовий жупан, сіру свиту (Г. Колісник).
Словник української мови (СУМ-20)