підмет
ПІ́ДМЕТ¹, а, ч.
Головний член речення, що означає предмет дії, стану, властивості або якості, звичайно виражених присудком.
Підмет – головний член двоскладного речення, з яким синтаксично пов'язується присудок (з навч. літ.).
ПІ́ДМЕ́Т², а, ч., діал.
1. Невелика грядка, ділянка землі.
Село, риючись у своїй чорноземлі, серед підметів та городів, гаразд не зрозуміє городського життя (Панас Мирний);
Прибули [батько з сином], З рядна звели намет. Десятина – Це вам не підмет – Днів чотири треба парить лоба (П. Воронько);
Яка ж то радість сповнювала його душу, коли батько, бувало, набивши засторонки снопами, готував підмет під стіжок (А. Іщук).
2. Коноплище (у 1 знач.).
Далі – бакша..; куренів два – щоб не знати, в якому дід сидить. Ще далі – підмет і темно-зелені, мов лаком укриті, коноплі аж сюди кидають пряний запах свій... (Г. Хоткевич);
І незчулися ви, як літа огорнули вас, обліпили клопоти, як насіння обліплює дозрілу матірку на підметах (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)