підохочувати
ПІДОХО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДОХО́ТИТИ, о́чу, о́тиш, док., кого, що і без прям. дод.
1. Трохи, злегка заохочувати.
Він було Івася й підохочує: “Ану-ну, синку! учися змалу: на старість – як нахідка буде!” (Панас Мирний);
Підохочує [Байда] і молодят братися за ключі, не стояти, не спостерігати, а докопуватися до найдрібніших причин усіляких неполадок механізму (Д. Бедзик);
Не тільки почуття дружби до Лари підохотило її повернутися до лабораторії. Порахуватися з Каргатом за ранок, – от чого їй хотілось (Ю. Шовкопляс);
Ці слова так підохотили Сидора Івановича, що він хотів сказати ще щось (С. Добровольський).
2. Те саме, що підмовля́ти.
[Хома:] Чим я так тяжко провинив, що батько й мати раді мене здихатись? За віщо брат рідний підохочує батька й матір проти мене? (М. Кропивницький);
Бабенко, як і завжди, знав, що робив: треба було підохотити Дмитра Івановича до нових, активніших наскоків на Турбая (М. Руденко).
Словник української мови (СУМ-20)