підпомічники
ПІДПОМІЧНИКИ́, ів, мн. (одн. підпомічни́к, а, ч.), іст.
Незаможна категорія українського козацтва XVIII століття, що була неспроможна відбувати військову службу за свій рахунок.
Підпомічники повинні були виконувати такі самі повинності, як і посполиті селяни, але в половинному розмірі, а також постачати військовий провіант, фураж і обробляти землі виборних козаків під час їхнього перебування на військовій службі (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)