піль
ПІЛЬ, виг., мисл.
Уживається як наказ собаці кидатись на дичину.
Ганський їх [псів] заохочував і підганяв владним і суворим окриком. – Піль! Піль! (Н. Рибак);
– Піль! – Сетер, як йому в таких випадках і належить, стрибає прожогом уперед, з-під нього – ф-р-р-р! – перепілка (Остап Вишня).
Словник української мови (СУМ-20)