піхтура
ПІХТУРА́, и́, ж., розм., жарт.
1. Те саме, що піхо́та.
Їм назустріч військо йде, Ще небачене ніде: Йдуть вусаті командири, Позолочені мундири, І кіннота й піхтура, Чути вигуки “ура” ! (Л. Первомайський);
– Добре рубають хлопці! Раз піхтура зірвалась на ноги, так вона вже біжить (П. Панч).
2. Те саме, що піхоти́нець.
В Каленика мовби на лобі написано, що він піхтура. Його навіть по шиї можна викрити – зморщена, худа, суто піхотинська шия! (О. Гончар);
– Не Мошко, а представник споживспілки. Агент, заготовлювач. І не якась піхтура, а на колесах, при одній кінській силі (В. Кучер).
3. у знач. присл. піхтуро́ю. Пішки.
– Розкажи.., як ти добравсь піхтурою до табору (П. Куліш);
Вивантажились – на тій же Дарниці, і піхтурою на Київ (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)