разючий
РАЗЮ́ЧИЙ, а, е.
1. Який має велику руйнівну силу.
З глухим виттям разючі міни Уперто шматували ліс (М. Шеремет);
Віра не вибігла слідом за ним, а знітилась, наче від удару сильного й разючого (А. Шиян);
// перен. Який відзначається особливою гостротою; нещадний, непримиренний, нищівний.
Царизм, боячись гнівної і разючої сили Шевченкового слова, вже й після смерті поета прагнув всіляко приховати від народу її революційну суть, забороняв вшанування пам'яті поета (з наук. літ.).
2. Який викликає подив або захоплення, вражає (див. вража́ти¹ 1).
Давно вже відоме разюче багатство у Шевченка внутрішніх рим (М. Рильський);
В'їхавши на поміщицькі землі, Сахно зразу ж відзначила їхню разючу відмінність од нужденних царанських земель (Ю. Смолич);
Всупереч Штефановим сподіванням, лейтенанта, видно, ніскільки не здивували такі разючі новини (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)