разючий
РАЗЮ́ЧИЙ, а, е.
1. Який має велику руйнівну силу.
З глухим виттям разючі міни Уперто шматували ліс (Шер., Генерал Орленко, 1948, 23);
Віра не вибігла слідом за ним, а знітилась, наче від удару сильного й разючого (Шиян, Баланда, 1957, 178);
// перен. Який відзначається особливою гостротою; нещадний, непримиренний, нищівний.
Царизм, боячись гнівної і разючої сили Шевченкового слова, вже й після смерті поета прагнув всіляко приховати від народу її революційну суть, забороняв вшанування пам’яті поета (Мист., 2, 1961, 2);
Не обминуло разюче вістря Козланюкової сатири і релігійного дурману, церковної реакції (Літ. Укр., 15.ІІ 1963, 3).
2. Який викликає подив або захоплення, вражає ( див. вража́ти¹ 1).
Давно вже відоме разюче багатство у Шевченка внутрішніх рим (Рильський, Поезія Т. Шевченка, 1961, 36);
В’їхавши на поміщицькі землі, Сахно зразу ж відзначила їхню разючу відмінність од нужденних царанських земель (Смолич, І, 1958, 55);
Всупереч Штефановим сподіванням, лейтенанта, видно, ніскільки не здивували такі разючі новини (Гончар, Новели, 1954, 28).
Словник української мови (СУМ-11)