рвонутися
РВОНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., однокр.
1. Різко, гучно пролунати (про звуки).
Рвонувся акорд і порвався (І. Нечуй-Левицький);
Рвонулося розкотисте “ура-а!” І вщухло враз (В. Бичко).
2. Зробити різкий, поривчастий рух, намагаючись звільнитися від кого-, чого-небудь.
Корова рвонулася. Але міцно тримає за вірьовку продавець (Г. Хоткевич);
Сахно рвонулася з свого ложа. Але пута міцно держали їй руки й ноги (Ю. Смолич).
3. Відокремитися, відділитися від чого-небудь; зірватися.
Двері в келію неначе рвонулись і одскочили, неначе в двері бурхнула буря... (І. Нечуй-Левицький);
Її окуляри рвонулись із носа і полетіли вгору... (Остап Вишня).
4. Розлетітися, розірватися на частини, осколки від вибуху; вибухнути.
Рвонулась міна. Хата – в повітря. І тільки піч із темним димарем осталась (О. Довженко).
5. розм. Поривчасто, різко рушити, раптово почати рух.
Утік не втік, думаю, а побігти можна, а я дуже прудкий; – рвонувсь та навтікача, біжу, а тут рівчак (О. Стороженко);
Галопом рвонулись поміщицькі коні... (І. Нехода);
Над Матвіївською затокою знову злетіла ракета, і дві вісімки рвонулися зі старту (В. Собко);
Михайло рвонувся з місця і, мало не спотикаючись, пройшов до столу приймальної комісії (В. Кучер);
// Вирушити, кинутися, помчати куди-небудь.
Кінь закрутився дзиґою, а потім враз рвонувся вперед і стрілою полетів до нас (Ю. Збанацький);
Вискнули собаки, підхопивши нарти, рвонулися навздогін за оленем (М. Трублаїні);
Танки з кількох сторін рвонулися в навальну нічну атаку (Іван Ле і О. Левада);
Іванко хвилюється. Коли б міг, він сам би один рвонувся на кріпость і там би схопив Бенедикта (А. Хижняк);
* Образно. Чорний дим і іскри рвонулися з-під ковша (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)