реберце

РЕБЕ́РЦЕ, я, с.

Зменш.-пестл. до ребро́ 1.

Темна морська просторінь навкруг, і тільки сонце високе, зенітове смажить їх і тут, ллється на плечі дівчині, на голі Віталикові реберця, на густу темно-синю гладінь (О. Гончар);

Стецюра послужливо простяг йому реберце тараньки (Л. Дмитерко);

Спинні лусочки на боках тулуба [полоза чотирисмугого] гладенькі, посередині спини з невеличкими, але помітними реберцями (з наук. літ.);

// ірон.

[Тарас:] А чом же вам його [пана] не смикнути гачечком під реберце, як шворкою відерце? (С. Голованівський).

◇ (1) Ада́мове ребе́рце, жарт. – жінка.

Місцеві “батюшечки” дуже слабкі щодо “адамових реберців” і мало не щотижня за ту слабкість платять власними святими ребрами (Остап Вишня).

Значення в інших словниках

1. реберце — ребе́рце іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. реберце — -я, с. Зменш.-пестл. до ребро 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. реберце — ада́мове ребе́рце, жарт. Жінка. Місцеві “батюшечки” дуже слабкі щодо “адамових реберців” і мало не щотижня за ту слабкість платять власними святими ребрами (Остап Вишня).  Фразеологічний словник української мови
4. реберце — Ребе́рце, -ця, -цю; -бе́рця, -бе́рець  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. реберце — РЕБЕ́РЦЕ, я, с. Зменш. — пестл. до ребро́ 1. Темна морська просторінь навкруг, і тільки сонце високе, зенітове смажить їх і тут, ллється на плечі дівчині, на голі Віталикові реберця, на густу темно-синю гладінь (Гончар, Тронка, 1963, 235)...  Словник української мови в 11 томах
6. реберце — Реберце, -ця с. 1) ум. отъ ребро. О. 1861. III. 88. 2) мн. Родъ вышивки на сорочкѣ. Чуб. VII. 4 27.  Словник української мови Грінченка