реквієм
РЕ́КВІЄМ, у, ч.
1. Католицьке богослужіння над померлим.
Над мертвими відправив реквієм ксьондз, що їхав верхи позаду війська і весь час, поки копали могилу, дуже нетерпеливився (В. Гжицький);
* У порівн. В тиху даль В червоних зорях огняних Мільйонодужий ревний жаль Пливе, як реквієм, по них [бійцях], – З сердець батьків і матерів, З душі дітей рида (А. Малишко);
Весь вірш [І. Франка з циклу “На старі теми”] звучить скорбним реквіємом тисячам тисяч руських жінок, що гинули під копитами половецьких коней, в татарському полоні (Л. Первомайський);
// перен. Те, що віщує кінець існуванню кого-, чого-небудь.
Броньові кораблі там на морі – реквієм для піратів морів, тих, що вміють топити та бити лиш беззбройних, та й то не завжди (В. Сосюра).
2. Багатоголосий циклічний вокальний чи вокально-інструментальний твір скорботно-патетичного характеру.
Пісня сосон схожа на квиління, на реквієм – вона завжди сумна. Сосни ніби скаржились, ніби просили чогось (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)