рефрен
РЕФРЕ́Н, у, ч.
1. літ. Рядок або кілька рядків, які повторюються в кінці кожної строфи чи групи строф.
Рефрен у вірші П. Тичини – це немовби крила вірша, що дають розмах думці, причому рефрен цей міцно входить у композиційну структуру твору (з наук. літ.);
// У прозових творах – фраза, яка повторюється, щоб наголосити певну думку, звернути на неї увагу.
Кожний розділ твору має свої рефрени так само, як їх мають багато народних пісень (з наук. літ.);
// Слова пісні, що повторюються після кожного куплету; приспів.
Рефрен у пісні “Чи я тобі, дочко, добра не бажаю” нагадує народні голосіння (з наук. літ.);
Не менш важливу роль, аніж заспів у пісні, відіграє рефрен, чи приспів, який нерідко має свою цілком самостійну словесну та музичну завершеність і щоразу мовби уточнює, підсумовує попередні емоції (з наук. літ.);
// перен. Те, що постійно повторюють, про що постійно говорять.
“Я не силую”, “я маю”, “мені вільно”, – ось вічний рефрен усіх ліберальних бесід (І. Франко).
2. Музична форма рондо, для якої характерне кількаразове повторення основної теми.
Словник української мови (СУМ-20)